Грунти

Город можна влаштувати в будь-якому місці та на будь-якому грунті. Але краще, якщо є вибір, для вирощування овочів відвести добре освітлювану сонцем ділянку з рихлим грунтом, легко проникною для води і повітря, і в той же час досить вологоємну, тобто здатну надійно утримувати в своїх частках воду.

Характерною складовою частиною грунту є гумус, або перегній, який утворюється в результаті розкладання органічних речовин. У перегної містяться всі основні елементи живлення рослин, кількість яких визначає ступінь родючості грунту. Чим більше перегною в грунті, тим він родючіший. Родючість грунту на ділянці необхідно постійно підвищувати правильної агротехнікою, внесенням органічних і мінеральних добрив.

Як визначити хімічний і механічний склад грунту?

Ідеальний варіант - взяти кілька проб грунту в різних частинах ділянки і здати їх в лабораторію на аналіз. Але не завжди є така можливість: послуга ця досить дорога, а лабораторія може знаходитися далеко або чекати результатів доведеться досить довго. У такому випадку допоможуть сама ділянка, рослини, досвід наших бабусь і дідусів.

Механічний склад грунту
Механічний склад грунту практично можна визначити, скачуючи вологий грунт між долонями:

- Якщо при скачуванні грунт набуває форму палички або ковбаски, яка при згортанні в кільце не розтріскується, значить грунт глинистий;

- Якщо на згині утворюються тріщини або зразок ламається - грунт суглинковий;

- З супіщаних і піщаних грунтів скачати паличку і зробити кільце неможливо.

Піщані і супіщані грунти називають легкими і теплими: вони швидше прогріваються, їх легко обробляти. Глинисті і суглинисті грунти називають холодними і важкими.

Кращими грунтами для вирощування садових і городніх рослин є суглинисті й супіщані. Вони досить вологоємні і повітроємні, родючість їх може бути покращеною систематичним внесенням органічних і мінеральних добрив.

Грунти піщані та глинисті без попереднього окультурення не можуть забезпечити високий урожай садово-городніх рослин.

Піщані грунти мають незначну влагопоглинаючу зданість, вологоємність їх невелика, розчинні поживні речовини легко вимиваються. Внаслідок великої повітропроникності піщаних грунтів органічні речовини в них швидко розкладаються, так що простим внесенням навіть великих доз гною, компосту та інших органічних добрив стабільної родючості на таких грунтах добитися неможливо. Внесені органічні добрива швидко (за 1-2 роки) мінералізуються, і поживні речовини вимиваються випадають з опадами в грунтові води.
Піщані грунти можна поліпшити шляхом штучного створення родючого шару. Для цих цілей використовують спеціальний агротехнічний прийом - глинування. Він полягає в тому, що на ділянці, де передбачається вирощувати садово-городні культури, насипають шар глини або глинистого грунту товщиною 5-6 см (5-6 відер на I м), ретельно вирівнюють його, а потім шар суглинок, супіщанго, торф'яного або дернового грунту, взятого з боку. Шар насипного грунту має бути не менше 20-25 см, щоб при скопування лопатою шар глини і піску не вивернути назовні. Поступово родючий шар збільшують до 30-40 см. Глина не розкладається і володіє хорошими водоутримуючими властивостями, внесені органічні і мінеральні добрива не вимиваються.
Глинисті грунти дуже вязкі, важко піддаються обробці. Аерація їх погана, навесні поверхня таких грунтів спливається, утворюючи кірку. Глинисті грунти пізно просихають. Такі грунти також потребують окультурення, тобто їх треба зробити більш пухкими і менш в'язкими. Для цих цілей використовують прийом, званий піскування. У грунт додають звичайний кварцовий пісок. Вносять його під оранку або перекопування ділянки. Глинистий грунт, змішаний з піском, стає за фізико-механічними властивостями близьким до суглинок. Внесення гною, торфу, тирси робить його більш рихлим і воздухоємким, що сприятливо позначається на рості і розвитку садових і овочевих рослин.

Хімічний склад грунту
Хімічний склад грунту можна визначити наступним чином:

- Полити грудку землі оцтом, якщо «зашумить» - грунт лужний;

- З вертикальних стінок ямки, глибиною і шириною на багнет лопати, зрізати по всій глибині тонкий шари землі і добре перемішати його; зволожити дощовою або дистильованою водою і стиснути в руці разом з лакмусовим папером. Якщо папір змінить колір на червоний, то грунт сильнокислий, рожевий - средньокислий, жовтий - слабокислий, зелено-блакитний - близько до нейтрального, зелений - лужний.

Кислотність грунту можна визначити і по рослинах, які ростуть на ділянці. Типові рослини кислих грунтів: хвощ, щавель малий, пікульнік, м'ята, подорожник, Білоус, верес. На слабокислих і нейтральних грунтах ростуть ромашка непахуча, осот городній, пирій повзучий, берізка польова.

Але врахуйте, що на ділянці може бути не один тип грунту (що більш ймовірно при великій площі, але не виключається і на маленькій ділянці). На кислотність грунту садові та овочеві рослини реагують по-різному. По відношенню до кислотності грунту їх можна розділити на 4 групи:

I) рослини, що не переносять кислих грунтів і потребують нейтрального грунтового середовища, - смородина чорна, червона і біла, капуста всіх видів, буряк столовий та ін;

II) рослини, що потребують слабокислою і близькою до нейтральної реакції, - квасоля, горох, бруква, огірки, цибуля, шипшина та ін;

III) рослини, які переносять помірну кислотність, - малина, суниця, агрус, ріпа, редька, морква, гарбуз, помідори та ін;

IV) рослини, які переносять підвищену кислотність, - щавель, картопля й ін

Для більшості садових і городніх культур оптимальні значення рН 5,5-6,5, тобто грунт повинен бути від слабокислим майже до нейтрального.

Для нейтралізації кислих грунтів проводять їх вапнування. Для цього використовують гашене вапно, мелений вапняк (вапнякове борошно), цементний пил, вапняний туф (ключове вапно), озерне вапно (Гажа), крейда мелена, доломітове борошно, дефікат (відходи цукрових заводів), сланцеву і деревну золу. Частіше за все для вапнування грунтів на садово-городніх ділянках застосовують вапно-пушонку, з місцевих вапняних добрив деревну і сланцеву (пиловидну) золу, ключове і озерне вапно.

Вапно вносять восени або навесні під перекопування грунту один раз у 6-8 років, після чого знову визначають кислотність грунту і, якщо необхідно, проводять вапнування. При цьому треба мати на увазі, що вапно-пушонку разом з гноєм вносити не можна, так як це призводить до втрати азоту (у вигляді аміаку). Їх закладають в грунт роздільно. Вапняний матеріал слід розкидати по поверхні грунту рівномірно.

Обробка грунту

Обробка грунту ділиться на основну (осіння переорювання або перекопування), передпосівну (весняне боронування або культивація) і міжрядну (по догляду за рослинами).

Необхідна осіння перекопка грунту слідом за прибиранням тієї чи іншої культури. При цьому закладають органічні і частину мінеральних добрив. Кращі результати дає рання перекопка грунту (серпень-вересень), тому що в цей період ще тепло, розпушена грунт добре накопичує вологу і поживні речовини, з'являються сходи бур'янів, які потрібно знищувати. Глибина перекопування повинна відповідати глибині родючого шару грунту, щоб не вивернути на поверхню безплідне підгрунтя, що може знизити врожайність вирощуваних культур. Грунт не обробляють, а залишають на зиму з гребнистой поверхнею, щоб забезпечити краще накопичення осінніх і зимових опадів. Лялечки і яйця шкідників, що знаходяться в нижніх шарах грунту, при перекопуванні потрапляють в її верхні шари і за зиму гинуть.

Весняна обробка грунту на освоєних ділянках полягає насамперед у розпушуванні поверхневого шару грунту з метою руйнування грунтової кірки, що утворилася за зиму. Особливо це важливо на глинистих і суглинних грунтах. Розпушування запобігає зайвому випаровування вологи і швидкому пересиханню грунту.
Характер подальшої обробки залежить від механічного складу грунту та вирощуваних культур. На піщаних і супіщаних грунтах посів або посадку рано оброблюваних культур проводять після розпушування та вирівнювання грунту, без перекопки її.
На глинистих і суглинних грунтах посів і посадку всіх культур проводять після весняного перекопування грунту, так як за зиму вони сильно ущільнюється. Перекопування потрібно проводити на 3 / 4 глибини осінньої, щоб не вивернути закопані восени верхні шари грунту з насінням бур'янів. Слідом за цим грунт розпушують, вирівнюють його поверхню, причому особливо ретельно під посів дрібного насіння овочевих культур. Посів їх в грубо оброблену і невирівняний грунт дасть нерівномірні і розріджені сходи.

Мульчування - один з ефективних прийомів догляду за рослинами в період їх вегетації. Він доступний для кожного городника. Суть його полягає в тому, що міжряддя і ряди рослин вкривають перегноєм, компостами, некислі торфом, опалим листям, тирсою, стружкою, а також щільним папером (найкраще з паперових мішків, так звана крафт-папір). Не можна застосовувати газетний папір, тому що овочі можуть забруднюватися свинцем з друкарської фарби.
Важко перелічити всі вигоди, які ви отримаєте, застосувавши мульчу: вона знижує випаровування вологи з поверхні грунту, під нею не утворюється кірка і відпадає необхідність в розпушуванні; зменшується коливання температури грунту в денні та нічні періоди; захищає грунт від розмивання, пригнічує проростання бур'янів. Якщо в якості мульчі використовуються перегній, торф і інші органічні добрива, то рослини не потребують підгодівлі, тому що поживні елементи поступово з водою доставляються рослинам.
Техніка застосування мульчі гранично проста. Після того, як позначаться рядки, в міжряддях розсипають мульчуючі матеріали шаром 4-5 см. У міру зростання рослин цей шар необхідно збільшувати і можна довести до 5-7 см. Мульчу з паперу розкладають у міжряддях присипаючи грунтом.